The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Момент, коли 50 років тому Ніл Армстронг посадив ногу на поверхню Місяця, вселяв побоювання, гордість і диво в усьому світі. У цій газеті стверджується, що "людина з цього дня може піти туди, куди у Всесвіті його розум воліє, а його винахідливість придумується ... на планети, швидше, ніж пізніше, людина вже зараз обов'язково піде". Але не. Посадка Місяця була відхиленням, мета, досягнута не як самоціль, а як засіб сигналізації надзвичайних можливостей Америки. Цей пункт, колись зроблений, не потребував переробок. Всього на орбіту вийшло 571 людина; і з 1972 року ніхто не ризикнув набагато далі в космос, ніж Де Мойн з Чикаго. Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Падіння витрат, нові технології, китайські та індійські амбіції та нове покоління підприємців обіцяють сміливу еру космічного розвитку. Він майже напевно залучатиме туризм для багатих та кращих комунікаційних мереж для всіх; в перспективі це може включати експлуатацію корисних копалин і навіть масове транспортування. Космос стане все більше схожим на розширення Землі - арену для фірм та приватних осіб, а не лише урядів. Але для виконання цієї обіцянки світові необхідно створити систему законів для управління небесами - як у мирний час, так і, якщо воно прийде до цього, на війні. Поки що розвиток космосу був зосереджений на полегшенні діяльності внизу - в основному супутникового зв'язку для радіомовлення та навігації. Зараз дві речі змінюються. По-перше, геополітика створює новий поштовх, щоб вислати людей за межі мілкоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися туди до 2024 року. Зниження витрат робить це демонстрацією більш доступним, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (сьогоднішні гроші). Зараз десятки мільярдів - ціна квитка. […] Помилково просувати космос як романтизований Дикий Захід, анархічний кордон, коли людство може скинути свої переправи і знову відкрити свою долю. Для того, щоб простір виконав свою обіцянку, потрібне управління. У той час, коли світ не може погодитися з правилами наземної торгівлі сталевими барами та соєю, які можуть здатися великими питаннями. Але без цього потенціал усього, що лежить поза Землею, у кращому випадку чекатиме ще 50 років, щоб здійснитися. У гіршому випадку космос може призвести до проблем Землі. |