Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | І хто ж додумався кинути того доленосного помідора, з якого розпочалася революція Ла Томатіна? Правда в тому, що ніхто цього не знає. Можливо, під час повалення режиму Франциско Франко або ж під час карнавалу, що вийшов з під контролю. Якщо посилатись на найбільш правдоподібну версію, традиція бере початок з 1945 року. Під час проведення фестивалю Лос Гігантес (параду величезних ляльок виготовлена з пап'є-маше) місцеві шукали слушної нагоди спричинити бійку аби привернути увагу, опинившись біля овочевого причепу, почали жбурлятися стиглими томатами. До цього долучилися випадкові зіваки і дійство переросло в масштабне протистояння летючих плодів. Затійники були змушені компенсувати продавцям завдані збитки, однак це не зменшило кількість томатних боїв, а навпаки – стало зародженням нової традиції. Жахлива некерована ескалація, постанови влади, затишшя, а потім знову нова серія заборон у 1950-х. В 1951 місцевих, хто порушував закон ув’язнювали, а ж до хвилі протестів, що вимагали їх звільнення. Найзухваліша подія, пов’язана з томатами трапилось у 1957, коли прихильники глузливо провели похорон томатів разом з труною та процесією. Після 1957 року, місцевий уряд вирішив проявити гнучкість, ввести декілька установлених правил та сприйняти дурнувату традицію. Хоча томати і залишаються в центрі дійства, однак неділя фестивалів є їхнім повним довершенням. Фестивалі проводяться в честь покровителів міста Буньоль – Богоматері та святого Луї Бертранда, з парадами, музикою та феєрверками в радісному іспанському дусі. Аби підкріпитися до початку протистояння, традиційно подається паелья – канонічна страва Валенсії з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. Сьогодні цей вільний фестиваль має деякі правила. За ініціативою організаторів навмисне до щорічної події вирощується спеціальний сорт помідорів з низькими смаковими властивостями. Фестиваль розпочинається близько 10 години ранку, після того, як учасники мчать за здобиччю, що знаходиться на верху змазаного стовпа – хамам. Спостерігачі поливають відчайдух водою, співаючи пісень і танцюючи на вулицях. Коли церковні дзвони проб’ють південь, а хори досягають фази крещендо «То-ма-те, то-ма-те» у місто заїжджають машини навантажені томатами. Згодом, разом з сигналом водометів розпочинається основне дійство. Це і є зелене світло для того, аби розпочинати давити та жбурляти томати у таких-же учасників томатної битви. Кидання томатів на далеку відстань, рішучий наступ, чи кидки гаком на середню відстань – якою б не була твоя тактика, до моменту закінчення протистояння ти виглядатимеш ( та й почуватимешся) дещо інакше. Близько години по тому, вимочені в томатний сік бомбардувальники, відходять аби подуркувати в морі помідорової м’якоті, де щось схоже на томат вже і не знайдеш. Другий сигнал водометів означає завершення протистояння. |