Over the course of many years, without making any great fuss about it, the authorities in New York disabled most of the control buttons that once operated pedestrian-crossing lights in the city. Computerised timers, they had decided, almost always worked better. By 2004, fewer than 750 of 3,250 such buttons remained functional. The city government did not, however, take the disabled buttons away—beckoning countless fingers to futile pressing.
Initially, the buttons survived because of the cost of removing them. But it turned out that even inoperative buttons serve a purpose. Pedestrians who press a button are less likely to cross before the green man appears, says Tal Oron-Gilad of Ben-Gurion University of the Negev, in Israel. Having studied behaviour at crossings, she notes that people more readily obey a system which purports to heed their input.
Inoperative buttons produce placebo effects of this sort because people like an impression of control over systems they are using, says Eytan Adar, an expert on human-computer interaction at the University of Michigan, Ann Arbor. Dr Adar notes that his students commonly design software with a clickable “save” button that has no role other than to reassure those users who are unaware that their keystrokes are saved automatically anyway. Think of it, he says, as a touch of benevolent deception to counter the inherent coldness of the machine world.
That is one view. But, at road crossings at least, placebo buttons may also have a darker side. Ralf Risser, head of FACTUM, a Viennese institute that studies psychological factors in traffic systems, reckons that pedestrians’ awareness of their existence, and consequent resentment at the deception, now outweighs the benefits. | Діючи без зайвого розголосу, рік за роком, влада Нью-Йорка поступово відключила на більшості пішохідних переходів міста кнопки, які колись використовувались для управління світлофорами. Керівництво вирішило, що автоматизовані системи з таймерами майже завжди працюють краще. До 2004 року продовжували функціонувати менше, ніж 750 з 3250 таких кнопок. Міські служби, однак, не прибрали відключені кнопки, до яких і надалі тягнулись незліченні пальці в марних спробах натискання. Першопричиною того, що кнопки вціліли, була вартість їхнього демонтажу. Але також з'ясувалось, що навіть непрацюючі кнопки відіграють певну роль. За словами Тал Орон-Гілад з ізраїльського Університету імені Бен-Гуріона в Негеві, ті пішоходи, що натискають на кнопку, навряд чи почнуть переходити вулицю до появи дозвільного сигналу світлофора. Вивчивши поведінку пішоходів на перехрестях, вона зазначає, що люди більш охоче підкоряються тій системі, яка прагне враховувати їхню думку. Кнопки, що не працюють, створюють такий ефект плацебо, оскільки людям подобається відчуття контролю над системами, які вони використовують, каже Ейтан Адар, експерт зі взаємодії людини з комп'ютером з Мічиганського університету, розташованого в місті Енн-Арбор. Доктор Адар зазначає, що його студенти зазвичай передбачають в своїх комп'ютерних програмах клікабельну кнопку "Зберегти", роль якої полягає лише в тому, щоб заспокоїти користувачів, не обізнаних про те, що результати їх натискань на клавіші зберігаються автоматично. Це можна вважати, на його думку, невеликим обманом в благородних цілях, щоб знівелювати байдужість світу машин. Це одна точка зору. Однак, принаймні, на пішохідному переході, у кнопок плацебо може бути й темна сторона. Ральф Ріссер, керівник віденського інституту ФАКТУМ, де вивчають вплив психологічних чинників на транспортні системи, вважає, що поінформованість пішоходів про існування таких кнопок і, як наслідок, обурення тим, що їх вводять в оману, зараз є скоріше негативним моментом, ніж перевагою. |